Джардж Біланчін
26.02.2022
Марк Морріс
26.02.2022
Джардж Біланчін
26.02.2022
Марк Морріс
26.02.2022
 
 

 

Наталія Макарова

Вона заслужила неофіційний титул «першої леді європейського балету», підкоривши серця глядачів усіх країн, але її фотографії зникли зі стендів Ленінградського хореографічного училища, а радянським артистам, які виїжджають на гастролі за кордон, найсуворіше було заборонено не лише спілкуватися з нею, але навіть просто вітати .

 

 

Наталія Макарова народилася 21 листопада 1940 року. Її дитинство пройшло у скромній обстановці, яку могла їй надати радянська інтелігентська сім'я скромного достатку – її батько загинув на війні. Дівчинка захоплювалася гімнастикою (що дало необхідну для балерини гнучкість), любила балет, ще у дитинстві знала весь репертуар.

Вона займалася у хореографічній студії Ленінградського Палацу піонерів. Щось там не склалося, її відрахували з гуртка. А танцювати хотілося. Вона сама прийшла до хореографічного училища, побачивши оголошення про прийом і навіть не думаючи про те, що її можуть туди прийняти. Від хвилювання дівчинка переплутала номер телефону. Правда, якимсь дивом її розшукали, і вона була прийнята до училища. Незважаючи на прекрасні природні дані, у перші роки навчання Наташа аж ніяк не була кращою ученицею в танцювальному класі - заважала розсіяність і властивість повністю йти в себе, у свої думки, відмовляючись від оточуючого, що, за її словами, нерідко приводило у відчай її педагогів . Проте стрибок Макарової захоплював уже тоді.

Відносини з однокласницями не складалися. Вона завжди трималася трохи окремо від будь-якого колективу, маючи лише дуже обмежену кількість близьких їй людей. Так було і в училищі – з однокласницями вона не дружила через свою, як вважалося, «дивність», несхожість на інших. Макарової не довелося вчитися у Ваганової (вона померла за два роки до вступу Макарової до училища), проте дух ваганівської школи був ще живий.

 

 
 

 

Вона і не хотіла, і не могла бути такою, як належить. Недарма балетмейстери, які справили, за її визнанням, найбільший вплив на становлення естетики Наталії Макарової теж були незвичайними і нестандартними. Досі з глибокою вдячністю та повагою згадує Макарова про Касьяна Голейзовського та Леоніда Якобсона.

Здавалося б, все було чудово, і молода танцівниця відразу ж, з перших кроків почала яскраву артистичну кар'єру. У передвипускному класі Макарової та її постійному партнеру тих років Микиті Долгушину разом з іншими учнями пощастило почати репетирувати з Касьяном Голейзовським, балетмейстером-новатором, який ставить свої спектаклі в неокласичному стилі, з зовсім іншою хореографією та пластикою. На молодь така зустріч із відступом від загальноприйнятого канону справила величезне враження, і репетиції із Голейзовським стали святом.

До випускної вистави Макарова та Долгушин готували па-де-де із «Жизелі». Першим, хто обурився змінами в хореографії партій Альберта і Жизелі, зробленими на кшталт Голейзовського, був репетирував із молодою парою Борис Шавров. Справа дійшла до директора училища В. Шелкова, гонителя Рудольфа Нурієва в роки його навчання, і Макарової з Долгушиним у наказовому порядку було заборонено будь-що змінювати у своїх партіях.

Проте на випускній виставі дует із «Жизелі» бунтівна пара все ж таки виконала по-своєму. Це не мало наслідків лише тому, що їхній виступ пройшов дуже успішно, заслуживши овації зали та схвалення критики.

 

 
 

 

Здавалося б, доля Наталії Макарової у Кіровському театрі складалася вдало. Вона була відзначена критикою та улюблена публікою, і все у неї зовні складалося благополучно. Їй одразу ж приписали амплуа романтичної балерини, і партії, які вона танцювала у перші кілька років своєї роботи в Кіровському театрі, знаходилися в межах цих рамок: Квіткарка в «Дон Кіхоті», один із лебедів у «Лебединому озері», Біла Кішечка у « Сплячій красуні», Марія у «Бахчисарайському фонтані».

Проте Макарова вважала, що вона не мала головного – свободи самовираження та творчості.

Головний балетмейстер Костянтин Сергєєв був поборником суворої класики і вводив у нові балети (наприклад, «Далеку планету» – балет на космічну тематику) традиційні па-де-де. При цьому балет не бажав відставати від літератури – на сцені Великого театру ставилися балети «Ангара» про пуск гідроелектростанції та «Асель», де на сцену виїжджав (під оплески глядачів!) трактор.

У умовах Макарової пощастило: нею зацікавився чудовий балетмейстер нонконформістського штибу Леонід Якобсон. Ще складаючи випускні іспити, Макарова та Долгушин брали участь у спектаклях Кіровського театру, танцюючи у постановках Р. Якобсона «Спартак» та «Хореографічні мініатюри». Він чудово поставив для Макарової "Триптих на теми Родена", потім вона виконала роль Зої в балеті "Клоп". що вимагає не тільки зовсім іншої хореографії, а й неабиякого артистизму. За спогадами Макарової, робота над «Клопом» стала для неї етапною, переломною, справжньою творчою радістю.

Балет «Клоп» ясно показав і самій балерині, і публіці, що діапазон її творчості значно ширший, ніж те коло ролей, у яких її переважно використовували у театрі.

Згодом Макарова танцювала у Якобсона партію Дівки-краси у чудовому спектаклі «Країна чудес». Їй сподобалася стихія казкового примітиву та роль Дівчини-краси – у хореографії були і драматизм, і лірика, і гротеск – те, чого їй завжди хотілося.

 

 

У 1969 році вона отримала звання заслуженої артистки Української РСР. Інша балерина на її місці була б задоволена своєю творчою кар'єрою – провідні партії у класичних балетах, кохання публіки, визнання заслуг. Макарова по праву вважалася однією з найкращих балерин Радянського Союзу.

Рішення Макарова залишитися в Лондоні 4 вересня 1970 року, за її словами, не було обдумано заздалегідь і прийшло раптово, під впливом емоцій. Проте сама ситуація у Кіровському театрі складалася так, що талановитій молоді дуже важко було реалізувати свій творчий потенціал.

І творча, і особиста доля Наталії Макарової після її вирішального кроку, що так різко змінило все її життя, склалися вдало, хоч і не відразу. У перші дні після того, як були улагоджені всі формальності, що стосуються її перебування в Англії, її підтримав Рудольф Нурієв. Разом з ним Макарова виступила на телебаченні, виконавши па-де-де з балету «Лебедине озеро». Але Лондон прийняв її непривітно: провідні балерини театру Ковент-Гарден подали заяву директорові – якщо її візьмуть до театру, ті звільняться. Попереду був тільки шлях до Америки – і незабаром Макарову запросив знаменитий «Американ балле театр» – з цією трупою вона згодом працювала довго і плідно. Були й інші пропозиції від різних антрепренерів та театрів, Макарова отримала можливість самостійно формувати свій репертуар, працювати з найкращими балетмейстерами – у тому числі з Джорджем Баланчін. Їй пропонували всі – класику, неокласику, яка особливо припала їй до душі, модерн, сучасний танець – різноманітні, цікаві для кожної балерини ролі. Наталія Макарова здобула не лише світове визнання, а й рідкісний титул «балерини-асолюту», який визнає її досконалість.

 

 

Вдало склалася і її особисте життя. Бізнесмен Едвард Каркар, який став її чоловіком, з 1964 бережно зберігав автограф балерини, який отримав під час її гастролей. Сан-Франциско став для неї будинком, незважаючи на те, що Макарової не часто вдавалося там бувати - робота завжди забирала у неї дуже багато часу. 1 лютого 1978 року вона народила сина, але вже невдовзі після цієї події знову була на сцені.

Тільки в січні 1989 року вона змогла повернутися до Ленінграда і після довгої розлуки побачитися з матір'ю. Але не можна танцювати вічно – і Макарова вирішила спробувати сили і як балетмейстер. Її постановним дебютом стало «Царство тіней» із балету «Баядерка». Потім були «Лебедине озеро» в хореографії Л. Іванова, «Пахіта». Фахівці високо оцінили роботу Наталі Макарової. Після свого рішення покинути сцену вона не стала працювати менш напружено – заняття репетиційною та педагогічною діяльністю, постановки, кінозйомки. Крім цього, вона серйозно відновила малярські заняття, до яких з дитинства виявляла неабиякі здібності. Словом, активне життя Наталії Макарової, чудової балерини та людини невичерпних творчих можливостей, продовжується. Д. Трускінівська