Джон Ноймайєр

"... Серед живих хореографів я, мабуть, єдиний, хто вважає, що рух є результатом емоції." з інтерв'ю газеті "Известия"
Джон Ноймайєр – одна з найбільших величин у світі сучасної хореографії. Його прочитання та бачення балетних постановок дозволяє говорити про Ноймайєра не просто, як про видатного балетмейстера. Він, безумовно, одне з найяскравіших явищ сучасного балету. Подібно до У. Діснея він створив свою імперію - світ балету Джона Ноймайєра.

А починалося все в невеликому містечку Мілуокі (США), де 24 лютого 1942 року у звичайній американській родині народився хлопчик, якого було вирішено назвати Джоном.

Батьки майбутнього хореографа не мали жодного відношення до мистецтва. Його батько був капітаном судна, яке плавало по американських Великих озерах, мати - домогосподарка. Більше того, в містечку не існувало жодної танцювальної школи. Бажання присвятити себе танцю існувало у Джоні на підсвідомому рівні і виявилося повною мірою вже у підлітковому віці. У віці одинадцяти років він прочитав узяту в бібліотеці книгу про трагічне життя чарівника танцю, після чого прочитав ще одну книгу, а потім усе, що так чи інакше стосувалося танцю. Він витрачав усі свої невеликі гроші на старі театральні книги (зараз у його колекції понад 14 000 екземплярів книг, а також численні картини та експонати). Особливо цікавила його творчість Вацлава Ніжинського та Сергія Дягілєва. І прочитане визначило його власну долю. Він зрозумів, що танець – це містично невід'ємна частина його істоти.

Джон Ноймайєр розпочав своє навчання балетному мистецтву в коледжі університету Чикаго Маркетта, де його першим вчителем стала Шейла Лейлі. Тут на сцені театру "Марія" він вперше спробував себе як хореограф. У цей час він навчався у школі балету Бентлі Стоуна і Уолтера Камрино, де він освоював техніку сучасного танцю під керівництвом Сібел Ширер. 1961 року він закінчує коледж і стає бакалавром мистецтв за спеціальністю англійська література та театр. У 1962 році Ноймайєр виїжджає до Лондона для продовження своєї освіти в Королівській балетній школі. Тоді, як вважає хореограф, в Америці був не найкращий час для танцю. Він планував повернутися додому за рік-два, але доля розпорядилася інакше. Після закінчення навчання в Англії Ноймайєр вирушає до Копенгагена для вдосконалення своєї виконавської майстерності. У Данському Королівському балеті його педагогом-репітитором стає уславлена ​​у минулому балерина Віра Волкова.

Під час навчання Джона в Англії на нього звернули свою увагу солісти Штутгарського балету Марія Хайде та Рей Бара. Вони порадили артдиректору Штутгарського балету Джону Кренку прийняти Ноймайєра у свою трупу. Протягом шести років Ноймайєр виконував провідні партії у балетах Кренка. Ноймайєру імпонувала робота Кренка як постановника. Про роботу Кренка з літературним оригіналом він відгукувався як про "грі з автором та його персонажами". 1966 року Ноймайєр поставив балет "Хайку", на музику К. Дебюссі.

1969 року Джону Ноймайєру пропонують очолити Франкфуртський балет. Нові перспективи відкрили нові можливості балетмейстера. Саме цей період хореограф починає активно ставити нові балетні спектаклі. Серед яких: "Петрушка" І. Стравінського (1970 р.), "Ромео і Джульєтта" С. Прокоф'єва (1971 р.), "Лускунчик" П. Чайковського (1971 р.), "Дафніс і Хлоя" М. Равеля ( 1972 р.), "Весна священна" І. Стравінського (1972 р.), "Дон Жуан" К. Глюка (1972 р.) та ін.

1973 - поворотний етап творчості Ноймайєра. Він приймає запрошення очолити балет Гамбурзької державної опери. Він створює повністю нову балетну трупу. Нові постановки гамбурзького балету приносять славу Ноймайеру у Німеччині, а й далеко її межами. У цей період балетмейстер ставить "Сагу про Короля Артура", "Сон у літню ніч", "Гамлета", "Отелло", "Ромео та Джульєтту". Починаючи з 1975 року в Гамбурзі проходить знаменитий "Нижинський-Гала", балетний фестиваль, що збирає найкращих виконавців з усього світу. Для цього балетного саміту хореограф ставить спектаклі "Вацлав" (1979), "Нижинський" (2000) та відновлює балет Михайла Фокіна "Павільйон Арміди". В 1976 хореограф ставить свої знамениті "Ілюзії як "Лебедине озеро" і "Гамлет-мається на увазі", а на наступний рік ставить: "Сон в літню ніч", "Легенда про Йосипа", "Четверта симфонія Густава Малера". У 1978 році Ноймайєр відкриває в Гамбурзі балетну школу, тоді ж він ставить "Сплячу красуню", "Дон Кіхота" і "Даму з камеліями". У 1980 році спеціально для бельгійської трупи Моріса Бежара Ноймайєр представляє балет Lieb' und Leid und Welt und Traum печаль, весь світ і мрія) на музику Г. Малера У 1981 році маестро ставить один зі своїх найкращих балетів "Пристрасті за Матвієм". У 1982 році "Сагу про Короля Артура" Поставлений на музику Баха біблійний сюжет по суті є проповіддю Символічно, що в головній партії балету танцював сам Джон Ноймайєр, 1983 ознаменувався його постановкою на музику А. Адана класичного балету "Жизель" і постановкою для Штутгарського балету "Трамва бажання" на музику С. Прокоф'єва та А. Шніт. 1984 року Моріс Біжар відновив свій балет "Стулья" (музика Р. Вагнера) спеціально для Д. Ноймайєра та Марсії Хайде. У 1985 році Ноймайєр знову повертається до однієї зі своїх улюблених тем: Шекспіровскіз сюжетів. Він ставить для Королівського Данського балету балет "Гамлет" на музику М. Тіппета. А також для свого театру: "Шекспірівські коханці" на збірну музику (фрагменти з балетів Дж. Ноймайєра та Дж. Кренко); "Отелло" на музику А. Пярта, А. Шнітке та Н. Васконселос; "Як вам це сподобається" на музику В. А. Моцарта. У дев'яності роки виділимо такі постановки: "Реквієм" на музику В. А. Моцарта (1991 р., прем'єра відбулася на Зальцбурзькому фестивалі); "Історія Попелюшки" на музику балету "Попелюшка" С. Прокоф'єва (1992); "Одіссей" Г. Курупоса (1995 р., прем'єра відбулася в Афінах у залі "Мегарон"); "Месія" на музику Г.Ф.Генделя та А. Пярта (1999 р.).

Двотисячні – це роки, коли Ноймайєр намагається знайти нові творчі теми та рішення для своїх вистав. Російська тематика одна з головних у цей період. Він працює з трьома головними російськими балетними театрами: Маріїнським, Великим та театром ім. Станіславського. У 2001 р. Джон Ноймайєр поставив у Маріїнському театрі балет "Звуки порожніх сторінок" на музику А. Шнітке та переніс на сцену цього театру свої балети "Весна та осінь" та "Тепер і тоді". У 2003 році трупа Дж. Ноймайєра взяла участь у фестивалі "Зірки білих ночей", присвяченого 300-річчю від дня заснування Санкт-Петербурга. У Великому він ставить шекспірівський "Сон літньої ночі" (грудень 2004). У Гамбурзі, а потім і в Стасіку він з величезним успіхом ставить Чеховську Чайку. Він ставить у Москві свого знаменитого "Ніжинського". У березні 2014 року у Великому планується прем'єра балету "Дама з камеліями".

Дуже цікавий Ноймайєр як колекціонер. Ми вже писали про його багату колекцію. Важливо розуміти, що для майстра це не просто стелажі з книгами раритетів - це частина його творчості. Він черпає своє натхнення, стикаючись з речами В. Ніжинського або С. Дягілєва. При цьому він з великим небажанням відпускає від себе ці експонати на всілякі виставки. "Я не хочу і чути про те, щоб вони ще кудись їхали... Я не можу більше дивитися на порожні стіни з встромленими в них цвяхами."

Нагороди
У 2000 р. був удостоєний Європейського призу принца Данії Генріка та медалі Лицарський хрест ордена Датського прапора, врученого йому особисто королевою Данії Маргрете II.
У 2002 р. отримав російську Національну театральну премію "Золота маска" у номінації "Кращий балетмейстер-постановник" (сезон 2000/01) за постановку балетів "Весна і осінь", "Тепер і тоді" та "Звуки порожніх сторінок" у Маріїнській державній академічному театрі. У 2003 р. отримав найвищу нагороду Гамбурга в галузі культури - медаль за заслуги у гуманітарних науках та мистецтві.
Крім того, удостоєний різних театральних призів Німеччини, Швеції, Японії, журналів "Денс мегезін" ("Dance magazine") та "Данця та данця" ("DANZA & DANZA").
Використані матеріали офіційного сайту Великого театру