Бено Воорам. Про контактну імпровізацію.

Вже більше 30 років минуло з того часу, як я вперше зіткнувся з КІ і мій постійний інтерес і залучення до цієї форми танцю дуже засновані на творчому потенціалі, який я все ще переживаю, працюючи з КІ. Я ніколи не мав особливого інтересу до танцювальних стилів, заснованих на завчених рухах.

Натомість я завжди був зацікавлений у вивченні основних принципів, які дозволяють мені використовувати тілесні навички для народження нових танців. У КІ для мене в цьому сенсі набагато більше правди, порівняно з формальними формами танцю. Наприклад, коли танцювальний дует стає виконанням низки заучених рухів і просто повторюється з кожним новим партнером, - втрачається дуже важливе.

Є важливе поняття, яке спливає знову і знову у моїй практиці викладання та розмовах про контактну імпровізацію. КІ - це танцювальна форма, і ця форма імпровізаційна.

Ці два елементи часто залишають на периферії, щоб більше займатися чутливим аспектом (дотиком один до одного). І тут контакт стає метою занять, а чи не рушійною силою. Мені нудно, коли кожен новий танець є повторення якогось старого. Коли очікування "хорошого" контактного дуету обмежує мою цікавість від напрямку, в якому я чогось не знаю.

Звичайно, це важливо, щоб навчання та/або танець траплялися в безпечних межах - фізичних та емоційних. Але чи означає це, що кожен танець має бути без опору, протистояння, протиріччя?

Несподіванка – життєво важливий елемент імпровізації. Несподіванка, як мені здається, є результатом певного стану розуму, присутності, в якому ми готуємо себе до невідомого, де ми дозволяємо і тілу і розуму слідувати ще невідкритими стежками.

У практиці викладання я намагаюся створити контейнер, рамки, в яких люди могли б імпровізувати. Це потрібно, щоб розвивати технічні навички і бути більш ясними у створенні та підтримці діалогу з іншими. КІ, будучи насамперед діалогом між двома (іноді більше) людьми цікава тим, що кожного разу цей діалог відрізняється від попереднього.