Ролан Петі: «Головне – це кохання. І гроші»

Ролан Петі - особистість легендарна. І не лише у світі балету. Роботами Петі захоплювалися й у Голлівуді, де він ставив танці Фреду Астеру, й у найбільших театрах світу. Він дружив із Рудольфом Нурієвим, водив знайомство з Марлен Дітріх та Гретою Гарбо, працював із Михайлом Баришниковим та Майєю Плісецькою.

З нашою країною у хореографа відносини склалися не відразу: у 60-ті тодішній міністр культури Фурцева категорично заборонила Петі привозити до Москви його балет на вірші Маяковського. Але Ролан Петі таки приїхав до Москви. Спочатку з балетом «Пікова дама» з Миколою Цискарідзе та Ілзе Лієпа у головних партіях. Минулої неділі у Великому театрі відбулася прем'єра його нового балету — «Собор Паризької Богоматері».

— Декілька років тому ви говорили, що хотіли поставити балет на російську тему. І поставили «Пікову даму» Пушкіна. Чому, як тільки йдеться про Росію, всі відразу згадують виключно літературу ХIХ століття — Толстого, Достоєвського, Пушкіна? Але ж у нас було і ХХ століття з не менш сильними письменниками.

— Абсолютно те саме відбувається, коли росіяни, англійці, німці — та хто завгодно! — починають говорити про Францію. Насамперед згадують Віктора Гюго, Бальзака — всіх, хто творив століття тому. Але спробуйте мені назвати хоча б одного із сучасних французьких письменників! А в нас і сьогодні є великі письменники. Мішель Турньє, наприклад. Прекрасний письменник. Або Маргарита Урсенар, яка померла 20 років тому. Хто у світі знає цю дуже талановиту письменницю?

Хто ж геній? — ЧИ Є якийсь зв'язок між грошима та талантом? Чи можна вважати геніальною річ, яка має комерційний успіх? — Я думаю, все залежить від успіху. Якісь люди зуміли створити справді шедеври і при цьому змогли заробити купу грошей. Пікассо, наприклад. А Ван Гогу, який був не менш талановитий, наприкінці свого життя не було чим заплатити за електрику, і помер він у злиднях. Єдиного правила немає. — А у вашому випадку? - Зізнаюся: я обожнюю гроші! А хто не любить грошей? Всі люблять.

— Але ж кажуть: «Талант завжди має бути голодним». — Я в це зовсім не вірю. Знаєте мені багато років. І грошей у мене достатньо. Але все одно найголовнішим для мене залишається не мій банківський рахунок, а ті балети, які я ставитиму.
— Багато талановитих людей дорого заплатили за те, що зійшли на вершину Олімпу. Той самий Нурієв — рання смерть, нещасливе особисте життя. І так багато і багато ...
— Я думаю, що Нурієв був дуже щасливою людиною. Він просто захворів і рано помер. Він був одержимий танцем. Якось я запитав його: «Тобі не здається, що треба працювати трохи менше?» «Ні, – сказав він. — Здоров'ям я займусь згодом. А поки що танцюватиму». Якось після вистави я зайшов до нього в гримерку. Нурієв зняв трико, в якому танцював на сцені, і я побачив, що у нього всі ноги зверху до низу заліплені пластиром. І коли масажист став віддирати пластир, вени по всій нозі одразу здулися, як переповнені водою шланги. Я злякався: як Нурієв може робити ТАКЕ з власним організмом. А він лише махнув рукою: "А, дрібниці, все нормально!" Зупинити його танець змогла лише смерть. На жаль, ми не можемо точно сказати, що таке геній, де він ховається у людині. Та сама Мерилін Монро. Я працював на студії «Метро-Голдвін-Майєр» із Фредом Астером у той же час, що й Мерілін Монро. Вона знімалася в одному досить середньому фільмі, назви вже й не згадаю: «7 років багатства» — щось подібне до цього. І всі дивувалися, дивлячись на неї: що такого знайшов у ній продюсер, чому навколо неї роздмухали такий ажіотаж? Особисто я спілкувався з нею лише один раз. Вона мені простягла руку для поцілунку, але я лише потис їй долоню. Вона була розчарована моїми манерами: "А я думала, що французькі чоловіки завжди цілують жінкам руки". Потім кілька разів ми зустрічалися в студійній їдальні, і поза екраном вона була така проста, така скромна, але при цьому світиться, як сонечко. Вона не була найкрасивішою в Голлівуді — можна було знайти жінок набагато красивіше, ніж вона.