Анжелен Прельжокаж. Біографія

Анжелен Прельжокаж народився у Парижі в албанської сім'ї вихідців із Чорногорії. Почавши займатися класичним балетом, захопився сучасним танцем, якому навчався у Карін Ванер. У 1980 у Нью-Йорку працював із Зеною Ромметт та Мерсом Каннінгемом. Продовжив навчання у Франції, де серед його педагогів були американський хореограф Віола Фарбер та французький хореограф Квентін Рулльє.
Потім працював у Національному хореографічному центрі в Анжері, 1982 року — у компанії Домініка Багуе в Монпельє, а у грудні 1984 заснував власну компанію.
Як хореограф дебютував балетом «Колоніальні авантюри» (1984, Монпельє). В 1985 заснував свою компанію в Шампіньї-сюр-Марн (деп. Валь-де-Марн), що стала в 1989 Національним хореографічним центром Валь-де-Марн. Пізніше Центр переселився до Шатоваллона (деп. Вар), а потім до Екс-ан-Провансу, де знаходиться і сьогодні.

Його спектаклі увійшли до репертуару багатьох театрів світу, серед яких театр Ла Скала, Нью-Йорк сіті балет та Паризька опера. Як режисер зняв низку фільмів, зокрема, «Поштовий службовець», «Похмурі думки» (1991), «Дефіс» (1992) та «Благовіщення» (2003), за які був удостоєний Grand Prix du Film d'Art у 2003 році , першого призу Video-Danse у 1992 та призу Празького фестивалю відеофільмів у 1993. Також брав участь у створенні фільмів, що зафіксували його хореографічні роботи: «Строгальник» за мотивами живопису Гюстава Кайботта (1988), «Чорний павільйон» (2006), «Ельдорадо» (2007) та «Білосніжка» (2009). Його творчості присвячено кілька книг, зокрема «Анжелен Прельжокаж» (2003), «Чорний павільйон» (2006), «Анжелен Прельжокаж. Невидима топологія» (2008).

Творчість
Прельжокаж поєднує класичну техніку з експресіоністською пластикою сучасного танцю та елементами архаїки, далекосхідної культури тіла. Він неодноразово повертався до постановок балетних корифеїв XX століття (М. Фокін, Л. М'ясін, В. Ніжинський та інші), даючи їм нове трактування.
Анжелен Прельжокаж співпрацює з багатьма музикантами та художниками, такими як Енкі Білала (Ромео і Джульєтта, 1990), Горан Вежвода (Пейзаж після битви, 1997), група Air (Near Life Experience, 2003), група N”, 2004), Фабріс Ібер («Пори року...», 2005), Карлхайнц Штокхаузен («Ельдорадо – Недільне прощання», 2007), Клод Левек («Сіддхартха», 2010) та Субодх Гупта («А далі – тисячоліття спокою», 2010).

За свою кар'єру удостоєний численних нагород, серед яких Grand Prix National de la Danse, яку присуджує Міністерство культури Франції (1992), Benois de la Danse за балет «Парк» (1995), Bessie Award за балет «Благовіщення» (1997), Les Victoires de la musique за балет Ромео і Джульєтта (1997), Globe de Cristal за балет Білосніжка (2009). Кавалер Ордену за заслуги в галузі мистецтва та літератури, Ордену Почесного легіону, Національного Ордену за заслуги (2006).
З жовтня 2006 року трупа Балета Прельжокажа, що включає 26 постійних танцівників, розміщується в Національному хореографічному центрі «Чорний павільйон» в Екс-ан-Провансі.