Кеннет МакМіллан

Шотландський хореограф. Займався у балетній школі «Седлерс Веллс». У 1970-77 – директор Королівського Балету, потім у 1977-92 – головний хореограф. У 1966-69 також директор Німецької компанії опери та балету у Берліні. У своїй хореографії сміливий стиліст неодноразово ризикував кар'єрою, розширюючи можливості мови балету за рахунок частого використання історичних джерел, релігійної музики та інколи діалогу.

Серед постановок Макміллана - «Ромео та Джульєта», 1965 для Марго Фонтейн і Рудольфа Нурієва (1966 знятий фільм). Відомий також по роботі з канадським танцюристом Лінном Сеймуром, таким як Поцілунок чарівниці (Le Baiser de la Fee, 1960) і Запрошення (The Invitation, 1960). У балеті «Анастасія» (Anastasia, 1967), заснованому на історії хвороби душевнохворої, яка стверджувала, що вона - зникла спадкоємиця будинку Романових, Макміллан протиставив різні епохи, музичні стилі та використав кінохроніку. Інші роботи: "Пісня Землі" (The Song of the Earth, 1965), "Елітні синкопи" (Elite Syncopations, 1974), "Майєрлінг" (Mayerling, 1978), "Орфей" (Orpheus, 1982) і "Принц пагод" (The Prince of the Pagodas, 1989), спочатку поставлений Джоном Кранком у 1957 на музику Бенджаміна Бріттена.

Народився в Данфермліні, Шотландія, в дитинстві виніс багато поневірянь. Сім'я переїхала в Грейт Ярмаут, де Макміллан пішов до граматичної (середньої) школи. Зацікавився балетом, прочитавши журнал про танцювальне мистецтво у місцевій публічній бібліотеці. Макміллана пощастило знайти педагога, Філіса Адамса, який взявся за навчання безкоштовно. У 16 років Макміллан пройшов за конкурсом у балетну школу «Седлерс Уеллс» (нині Королівська Школа Балета), а в 1946 вступив до балетної трупи театру «Седлерс Уеллс», який тільки ставав на ноги. Головна компанія, «Седлерс Уеллс Белей», переїхала на Ковент Гарден і чекала на перейменування в Королівський Балет. З 1948 Макміллан танцював для обох компаній. У 1952 році зайнявся хореографією під керівництвом Фредеріка Ештона. Коли в 1963 році останній став директором Королівського Балету, Макміллан отримав посаду хореографа, який живе при театрі. Найбільш пам'ятні роботи Макміллана: "Танці злагоди" (Danses Concertantes, 1955), "Агон" (Agon, 1958), "Жар-птиця" (The Firebird, 1960) і "Весна священна" (The Rite of Spring, 1962), поставлені на музику Ігоря Стравінського; "Дурнушка" (Leiderette, 1954), музика Франка Мартіна; "Ромео і Джульєта", 1965, музика Прокоф'єва; балет "Пісня Землі", 1965, музика Малера, для Штутгартського театру; «Елітні синкопи» 1979 року втілили натхнення Скотта Джопліна в аранжуванні Річарда Беннета; нова версія «Принца пагод» Бенджаміна Брітте Макміллан керував «Балетом Берліна», а з 1970 р. очолив «Королівський балет» Великобританії. 1977 р. він пішов з посади директора «Королівського балету», але залишився головним хореографом театру. Перед смертю працював над відновленням у повному варіанті свого надзвичайно насиченого балету «Маейрлінг» та танців для відновлення постановки «Каруселі» (Carousel), мюзиклу Роджерса та Хаммерштейна у Національному театрі в Лондоні. 1983 року отримав дворянське звання.