Марта Грем

Її батьки її були парафіянами пресвітеріанської церкви, і в дитинстві вона мала справно її відвідувати. Згодом вона згадувала, яким кошмаром для дитини було ходити до похмурої, темної церкви і відсиджувати там зовсім неемоційні, неживі служби. Танець, який вона відкрила собі пізніше, був повним контрастом нудьги церковної служби; він був святом, «дивом» тіла, що рухається.

Хоча родина Грехем була релігійною та вважала танці гріхом, одного разу їй було дозволено піти на концерт відомої танцівниці Рут Сен-Дені. З іншого боку, попри строгість поглядів, батьки Марти були проти її навчання у коледжі. Вассар коледж, куди її пророкували батьки, був відомий не лише якістю освіти, а й своїми спортивними традиціями та суфражистськими симпатіями (суфражизм – рух за те, щоб жінки отримали виборче право нарівні з чоловіками). Проте, побачивши виступ Рут Сен-Дені, Марта захотіла стати танцівницею. У 1913 році їй дозволили вступити до школи експресії в Лос-Анджелесі; потім вона навчалася у школі «Денішоун», яку заснувала сама Сен-Дені разом із партнером, Тедом Шоуном, у Каліфорнії.

У роки, коли проходило навчання Грехем, на танець дивилися головним чином як на розвагу — він був складовою водевілей, костюмованих вистав, світських балів. Статус мистецтва мав лише один вид танцю – балет, який в Америці вважався європейською штучкою. В американських же танцювальних школах учениць готували для участі у шоу та кабаре, і належали до них відповідно. Але Марта хотіла бути не дівчиною з кабаре, а справжньою артисткою. Вона з гордістю згадувала пізніше в мемуарах, що єдина в школі була звільнена від суворого нагляду, якому зазнавали й інші дівчата, на тій підставі, що «Грехем – це мистецтво». І згодом усі її чоловіки дивилися на неї знизу вгору, як на художника та генія.

У її епоху існували жорсткі стереотипи чоловічого та жіночого, про те, наприклад, що чоловіки церебральні, а жінки емоційні; чоловіки в танці виражають себе в поштовхових прямолінійних рухах, а жінки - у плавних рухах, що відбуваються по траєкторіях кривих. Грехем заявила, що вона "не хоче бути ні деревом, ні квіткою, ні хвилею". У своїх танцях вона відмовилася від стандартного погляду на жіночність і прагнула зробити свої персонажі безособовими, умовно-формальними, сильними і навіть маскулінними. У тілі танцюриста, на думку Грехем, глядачі повинні бачити людину взагалі — дисципліновану, здатну до високої концентрації, сильну.

Багато коментатори її творчості відзначали зв'язок Грехем з фемінізмом. На суперобкладинці однієї з її біографій вміщено цитату, взяту зі статті в «Нью-Йорк Таймс»: «Найбільш войовнича та найталановитіша феміністка, Марта Грехем звільнила і жінку, і танець!» Хоча вона сама вважала, що не брала участі у русі за емансипацію, своїм танцем Грехем ламала стереотип: жінка – це слабка істота.

Марта Грехем – розробила техніку сучасного танцю, яка зараз і викладається. Заняття по системі Грехем поділено на три етапи. Перший етап називається "Робота на підлозі"; він включає серію простих вправ, які виконуються сидячи або лежачи на підлозі. Це надає додаткової гнучкості спині, рукам і ногам. Другим етапом освоєння техніки Грехем є " відпрацювання центрів " коли всі вправи робляться стоячи одному місці. Це дозволяє розвивати почуття рівноваги та відчути свій центр руху. Третій етап навчання сучасному танцю складається з вправ з відпрацювання "переміщення у просторі, коли учні роблять кроки та серії рухів, що розвивають їх координацію.
Техніка Грехем характеризується двома базовими поняттями: контракшин (contraction) - стиск та реліз (release) подовження, розширення. Їй також притаманні імпульсний характер руху та використання простору за рахунок переміщення по підлозі. Лексика Грехем вироблялася поступово, у міру того, як розширювався діапазон тем і образів у її постановках. «Її лексика була простою, сильною, правильною і ударною. Це було одночасно лякаюче та збуджуюче. Ми ходили, стрибали, скакали, стискалися, вивільнялися, працювали на підлозі, падали», — згадує Бесі Шонберн.
Головним джерелом руху у техніці Грехем є центр сил, вона відкрила його нові можливості. Тіло потрібно зробити керованим, володіння тілом має постійно вдосконалюватись та підкорятися анатомічним законам руху.
Ця нова техніка і була дуже сміливою і не була обмежена загальноприйнятими традиціями та стереотипами. Вона починалася з власного красивого тіла Грехем та екстраординарних рухів, які вона виконувала. Ця техніка танцю була і є можливістю знайти шлях самовираження через рух тіла в танці, вигляд якого багато в чому становить подих. М. Грехем знайшла у відповідь власні запитання, відкривши нові рухові можливості тіла. Вона проклала шлях для створення власної манери танцю, використовуючи стиснення та вивільнення. Будь-який рух має бути мотивований внутрішнім життям танцюриста. Марта говорила, що коли внутрішнє життя не розвинене, розвивається «безпліддя», а недолік мотивації призведе до безглуздості руху, безглуздий рух – до занепаду. Це зовсім новий підхід до фізики руху, підлеглого дихання та анатомічних змін при дихальному процесі. М. Грехем оголила механізм руху - зусилля і розслаблення, які ретельно приховуються в класичному танці. Це стало найважливішими елементами її техніки, її концепцією руху, що базується на стисканні — вивільненні. Це вилив, що наповнює все тіло. Вона казала, що рух треба не винаходити, а виявляти у собі. Марта Грехем використовувала всілякі способи пробудження уяви, включаючи на уроки роботу над сотнею образів тварин. Марта навчала у вільній манері, повністю зосередившись на предметі. Щороку до класів додавалися нові рухи.